Історія третя: "Останній шанс"

Ніч  тішила Мелінду своїм зорепадом  і  мерехтінням світил і планет. Комети проносилися  з гуркотом, залишаючи після себе блискучий переливаючийся  всіма  кольорами веселки шлейф..Астероїди танцювали  сучасний танок, засипаючи все навкруги космічним пилом.

       Мелінда переглядала долі людей на своєму небесному комп'ютері. Вона була засмучена, тому що була змушена виконувати завдання Вищого керівництва. Потрібно було попробувати навернути на сторону Світла людину керовану Тьмою. такі доручення з Верху завжди приводили фею в розпач.  Вона не любила спілкуватися з переповненими гординею і зухвальством людьми.

       - Завдання що йдуть від Творця не можна ігнорувати. Їх потрібно виконувати, - пролунав голос Небесного Цензора. як завжди невчасно.

       - Ладно. Діватися і так нікуди, -  сказала Мелінда,  зітхаючи і почала шукати відповідного кандидата для нічних відвідин.

       Через  деякий час вона вже переглядала життєвий шлях Сергія Петровича - бізнесмена. політичного діяча, власника великої торговельної мережі супермаркетів і багато чого іншого.

       Зібравшись на дусі. Мелінда поринула в сон цього   олігарха.

       Сергій Петрович сидів на краю величезного дерев'яного ліжка і тупо дивився в стелю. на якій красувалася чудова кришталева люстра. В кімнаті було темно. Крізь щільно не прикриті тяжкі набиті штори пробивався промінчик світла від повного місяця. який сьогодні "привив бал" "на небі.

       - Ви що тут робите, - закричав пан Сергій  побачивши фею, яка стояла на порозі відкритих дверей - Негайно  "валіть" звідси а то я зараз викличу охорону і вони викинуть вас на вулицю.
       - А Ви спробуйте, - спокійно відповіла фея, з усмішкою на устах.
       Олігарх кричав, кликав на допомогу, старався комусь дзвонити по телефону, але нічого не виходило з цього.
       - Це Ваш  сон  пан Сергій і над ним ви не  владні над ним. - промовила Мелінда спокійним  тихим голосом. - Так що змиріться з тим. що Вам прийдеться спілкуватися зі мною
       - Хто ти така і що тобі потрібно від мене? -  засичав навіженим голосом олігарх
       - Як грубо і не ввічливо. Невже, Ви  простих людей сприймаєте, як  холопів. То тільки на публіку Ви такі галантні і культурні.
       - Пішла "вон" звідси дурепа
       - На жаль не можу. хоч я б це зробила з "дорогою душею" прямо зараз.
       - Що ж  Вам від мене все ж таки потрібно?
        - В принципі  нічого. Хотіла б з Вами обговорити тему боротьби Добра і Зла.
       -  Якщо Ви  з секти якоїсь... то ідіть собі геть... Мене не цікавлять ваші побрехеньки. Я і так знаю. чого я хочу і завжди видеру це зубами.
       -  Як цікаво. А чого ви хочете?, - запитала здивовано Мелінда. - Грошей у Вас " кури не клюють", влади, теж не бракує, майна. різних категорій, теж достатньо. Що ще Вам потрібно для повного щастя?
        - Я не збираюся вам щось тут розказувати і доказувати. я ділова людина і привик добиватися того - що я хочу.
       Сергій Петрович підвівся і почав ходити по кімнаті.  Він відкрив штори і  взяв сигару і закурив. сів в м'яке крісло, що стояло коло журнального столика,. на якому стояла срібна попільничка. Олігарх  повільно курив і стряхував  попіл, який з сріблястим мерехтінням падав в попільничку і ставав  схожим на брудний сніг.
       - Все   тайне, колись становиться - явним. І не все золото - що блистить, - пронеслося в голові феї.
        - І до чого це все, - подумала Мелінда.
       Вона пристально дивилася на попільничку, яка виблискувала і здавалося, купалася у місячному сяйві
        - Мда..., - проговорила сама до себе фея.  -Потрібно просити підказку.
       - А не положено, - пролунав сухий  металічний голос  Небесного Цензора. -Тьма подасть на Апіляцію - за порушення правил.
       - Як я не люблю ці примусові відвідини землі, - прошепотіла Мелінда.
       - Може мені здатися і признати перемогу Тьми, - запитала сама у себе фея.
       -  Навіть і не думай.! , - прогримів  Голос  з Небес.. - Ти ще не використала всі психологічні прийоми.
       Фея підійшла до балконних дверей і відкрила їх. На вулиці йшов дощ. Небо було пасмурне і  тільки повний місяць виблискував  і тішився своїм верховенством над цією  гнітючою темрявою.
       Раптом у кімнату залетів горобець. Він зробив оглядовий круг по спальні і несподівано для всіх  сів на журнальний столик. Пташка почала жваво стряхувати з себе холодні краплинки дощу і тріпотіти крилами. для того щоб  зігрітися. Вигляд в  горобця був жалюгідний, але він не звертав уваги ні на фею ні на олігарха і здавалося, почував себе господарем ситуації. яка склалася
       - Яка цікава і смілива пташка, - промовив Сергій Петрович.  -Мабуть вона голодна, Піду принесу її щось поїсти
       Він встав з крісла і пішов на кухню. Невдовзі повернувся. з тарілкою із дрібно нарізаними кусочками шинки і білого хліба та  мисочкою з водою.
       Пташка відразу, не чекаючи запрошення почала клювати їжу. запиваючи її водою.
       Сергій Петрович щиро усміхнувся і в його очах засіяла іскорка радості.
        - Як мало потрібно для того, щоб відчути насолоду і отримати ці неповторні моменти щастя, - сказала фея,. вдивляючись в переливи місячних промінчиків, сяйво яких. обрамляло журнальний столик і створювало  дивовижне видовище.
       Олігарх сидів і зачаровано дивився на сірого, невеликого. непримітного горобчика, який вже закінчив трапезу і весело цвірінькав. крокуючи по журнальному столику.
       - Я ніколи не відчував таке піднесення,-  промовив Сергій Петрович спокійним мелодійним голосом. - Вибачте мене. за моє грубе відношення до Вас. Я розумію, що втрачаю людськість, обертаючись у вищих сферах бізнесу і влади. Стаю таким, як всі. в моєму оточенні - жорстоким, черствим і безсердечним  В моїй голові крутяться тільки  думки про різні трансакції. махінації і т. д. які дають можливість заробити капітал і дорватися до вищих щаблів влади. А для чого це все? - я вже навіть перестав задумуватися. От так і живу, день іде за днем.
     Але з часом втрачаєш радість життя. Тебе перестає тішити все: смаколики, вишуканий одяг і аксесуари,  комфорттабельні житлові умови, подорожі в самі красиві місця планети, люксусові відпочинок в самих дорогих і шикарних курортах світу. Все це сприймається, як звичайні буденні речі і не звеселяють серце.
- Я як же дружина, дочка, - запитала несміливо фея, - коханка, друзі, колеги по роботі...  спілкування з ними теж не приносить Вам задоволення?
- В дочки давно своє життя і її не до мене. Вона "купається" в своїх ділових проектах і  змінює чоловіків, як" рукавички". Внуків я від неї скоро не дочекаюся.
     З дружиною ми давно чужі люди... вона і живе   закордоном і так, як вона хоче.
     Друзі ... цікаве слово... інституція дружби давно вже вимерла, як динозаври.  Та  й в такої людини, як я. їх ніколи і не було.., так колеги по бізнесу.. чи "собутильники".. коли ще міг "бухати".
     Коханка... в мене їх було багато, але всі вони любили,не мене, а гроші.Та й коли перестав пити алкоголь, то з ними стало не цікаво. На тверезу голову включається логіка, і зразу все стає ясно, що -  хто він мене хоче. Починаєш бачити справжні обличчя людей, без масок підлабузництва..
     Він говорив. розказував,... Раптом сльози почали капати з його очей...
     -Дивно, - сказала Мелінда, - Я і не думала, що такі люди, як Ви - ще можуть плакати...
     - Я і сам не знаю, що на мене найшло. Але ця проста, звичайна, сіра пташка торкнулася якоїсь невидимої струни моєї зачерствілої душі...
     Я хочу змінитися....
     - Це не так просто, як Вам здається, - проговорила Мелінда спокійним врівноваженими голосом ,-Але, якщо є бажання - то змінити можна Все.
     -Я так розумію, що мені б треба було б почати робити якісь добрі справи, - промимрив олігарх
     Він дивився на фею широко відкритими очима, в яких ще не висохли сльози, але в них вже засвітився тьмяний вогник надії
    - Спочатку. - промовила Мелінда, - мабуть потрібно відмовитися  від творіння Зла, від всякої підлості і несправедливості в якій Ви живете і працюєте.
     - Я не дуже розумію Вас, -пробурмотів Сергій Петрович,- Що я маю робити?
       Продати бізнес...піти з посади...відмовитися...
     - Я не думаю - що суть в тому, перебили його  фея.- просто потрібно почати жити гідно, за законами вашої держави і почати боротися за справедливість і правду, використовуючи всі можливості, які будуть надані Вам Небесами.
    Також подумати, які доброчинні справи Ви можете  зробити для людей. Це вже Вам вирішувати. як нести радість і виконувати мрії, тих хто на це заслуговує.
    -А ця пташка...Вона буде до мене прилітати?
    - Якщо Ви будете жити за законами Вселеної і почнете творити Добро і викорінювати Зло, то цей маленький горобчик буде прилітати до Вас кожен ранок і вечір. І я думаю, що Ви зможете для себе відкрити ще не одну радість земного життя.
 - Я буду старатися. Я дуже хочу змінити себе і своє життя. Я не знаю чи вийде так, як хочуть Небеса... але я буду старатися.
     Сергій Петрович усміхнувся до горобчика, який сидів на журнальному столику і дивився на нього маленькими виразними очима.
     - Життя  набуває барв, коли людина усвідомлює, що матеріальні блага і слава і похоть - не є панацеєю земного життя, - тихо промовила фея і покинула сон олігарха
     Сергій Петрович прокинувся  ранком  свіжим і бадьорим. Він відразу,як встав, відкрив балконні двері  і сіра  весела пташка залетіла у спальню.
     - Я зроблю все. що в моїх силах, щоб ці краплинки радості і насолоди наповнювали моє життя кожен день, - проговорив олігарх впевненим рішучим голос.
     - Давай будемо снідати, мій маленький сірий друже, - сказав  Сергій Петрович до  горобця.
     Вони обоє виглядали щасливими. Горобчик клював кусочки хліба і шинки і запивав водою, а олігарх пив духмяну чорну каву і смакував  омлет з беконом.
     Мелінда сиділа за небесним комп'ютером і переглядала нове майбутнє Сергія Петровича.
      -Життя його не буде довгим - прошептала фея сама до себе, -  але він  його проживе подібно факелу. Згорить залишаючи за собою шлейф Світла.. Багато  зробить добра людям і буде боротися з нечестивими людьми, керованим Тьмою. до останньої хвилини земного життя.
     Вітаю з перемогою!,- пролунав голос з Небес. - Ти молодчинка. Ми вже і не  сподівалися на  таку суттєву поразку Тьми.
     -Життя таке не передбачуване, - сказала Мелінда задоволеним голосом, - що навіть я - фея, не завжди знаю, що від нього чекати.

    Кожна людина  повинна нести світло Любові, Гармонії і Істини в маси. Навіть маленькі краплинки Світла розтоплять кригу жорстокості, злоби. ненависті і дурману в серцях людей. і вони подібно, квітці розкриють свою справжню світлу сутність і в ній розцвіте  Гідність. Любов, Повага і Доброта.

 -