Історія  восьма: " Материнська біль"

Небо іскрилося всіма кольорами райдуги. Вселена святкувала чергову перемогу Світла над Тьмою. Війна тривала на всіх фронтах на ментальному плані. Жертв було багато з обох боків. Коли нарешті це завершилося - наступила Рівновага між Світлом і Тьмою. Всі розумні істоти Вселеної розуміли, що такі війни на різних планах необхідні, бо основа житєздатності Вселеної - це боротьба двох протилежностей.

       Астероїди металися з шаленим гуркітом по всіх куточках величезної сфери. Комети врізалися в небеса і залишали феєрверки різнокольорових вогнів, які символізували салюти на честь Перемоги.Все живе Світло тішилося а Тьма була поставлена на своє місце і рівновага Любові, Гармонії і Істини торжествувала. 

       Мелінда сиділа  і її думки літали по різних світах  сферичної Вселеної. Вона радісно споглядала через скляний купол на оточуючі її краєвиди. На душі у неї була приємна благодать.

       - Може вже вистачить розслаблятися. - промовив  величний голос Небесного Цензора.- Час братися до роботи, шановна Меліндо. Хочемо ми того чи ні, але кожна істота керована Світлом -  повинна вносити свою лепту у боротьбі з Тьмою і творінні Добра.

       - Ви, як завжди праві. шановний Небесний Цензор, - відповіла фея. - Я зараз ж починаю працювати.

       Мелінда включила  Небесний комп'ютер і почала переглядати долі земних людей. ІЇ зацікавила українська вчителька, яка в даний момент була вже на пенсії і жила самотньо в одному  провінційному містечку. Мелінда декілька раз  передивилася минуле цієї жінки, але не могла до кінця зрозуміти  діяння Лідії Петрівни, так звали вчительку.

       - Не так то легко усвідомити те - що сама людина не може пояснити сама собі. -подумала фея.

       Через мить Мелінда вже була у сні вчительки.

        Лідія Петрівна сиділа на дивині у вітальні  перед телевізором . Вона бавилася пультом переключаючи канал за каналом, не затримуючись поглядом на зображеннях на екрані. Жінка нагадувала спокійного врівноваженого біоробота, якому все було "по барабану" і здивувати вже нічого не могло.

       Фея підійшла і забрала у вчительки пульт,  виключила телевізор і присіла коло неї. Лідія Петрівна повернула голову у бік Мелінди і лагідно усміхнулася. 

       - Вітаю Вас чарівна  Незнайомко!,- промовила жінка. - Чим я заслужила візит такої милої сяючої Світлом істоти?

       - Я ще не зустрічала такого привітання ,- промовила здивовано Мелінда, - Це для мене велика несподіванка.

       - Це тому, що Ви спілкувалися з людьми, які не люблять казки і не вірять у чудеса,  - відповіла вчителька, усміхаючись. Мені хоча вже за 60, але я досі відчуваю себе маленькою дівчинкою і хочу дружити з усім видимим і не видимим Світлом. Люди здебільшого, вважають мене дивною чи божевільною, але мені знаєте, на це "наплювати"

       - Я думаю що це Вони -   приземлені, обділені  Любов'ю  і хворі. Ви в свої 60, сприймаєте  Світ - очима дитини. Це мабуть найбільша радість, яку може відчути земна людина. 

       Я така рада - що Ви мене розумієте. Хоча, після всього того, що я пережила, мені абсолютно все рівно - що про мене говорять чи думають... 

Я живу так - щоб бути чистою перед  Творцем.. Хороші люди - мене поважають а паскудні - боятися , ігнорують чи глузують з мене...

Хай живуть собі так - як в Бога заслужили.

 Це моє життя і за свої гріхи. я сама перед Творцем відповім

        - Ви дуже добра і розумна жінка, але навіть коли Ви усміхаєтеся, -  у ваших очах живе невгомонна біль.

        Лідія Петрівна підвелася і почала ходити по вітальні. 

        - Може пригостити Вас чимось?, - запитала вчителька, щоб перевести розмову  в інше русло. - Чого Ви бажаєте, кави. чаю, чи може щось міцненького?

        Дякую -, відповіла фея. - Хоча б від вашого  "фірменого" лимонаду, я б не відказалася.

       Лідія Петрівна пішла на кухню і через мить появилася на порозі з підносом. на якому стояв срібний кухоль, до країв наповнений пахучим лимонадом і два кришталевих бокала.

       Вона поставила все це на журнальний столик і присіла на м'яке крісло напроти феї  Жінка розлила ароматний  прохолодний напій по бокалам

       - Пригощайтеся! -  сказала лагідним голосом  вчителька

       - Яка смакота, - промовила фея. - Ви мабуть додаєте у цей напій краплинки своєї любові.

       - Так мене бабуся навчила, - відповіла Лідія Петрівна. - Вона завжди говорила :

"Щоб ти дорога внучка в своєму житті не робила - вкладай в Це краплинки своєї щирої Любові"
       Може все таки поділитися зі мною своїм горем, Лідія Петрівна?,- запитала фея. - Ця нестерпна біль, яку Ви так глибоко загнали у своє єство - роз їдає все, подібно сірчаній кислоті і приведе до передчасної смерті.
      - А я не боюся смерті, - відповіла гордо  вчителька.- Я хоч зараз готова  стати перед Небесним Судом і відповісти за свої вчинки і відбути на своє постійне місце перебування у Потойбічному  Світі.
       Мелінда замовчала. Вона пила лимонад і насолоджувалася його смаком і ароматом. Фея не знала що робити далі і як розговорити цю вперту жінку.
       - У Вас такий красивий срібний кухоль,- сказала Мелінда.  - Такий красивий відблиск сяйва місяця іде від нього.
        - Так, чудова річ, - промовила вчителька. - Це подарунок від моїх улюблених учнів на 60 років. Вони зробили для мене справжнє свято.  Чужі мені люди. але всі хто любить мене і поважає . Всі крім рідного сина...
        Лідія Петрівна замовкла. Ця мужня жінка сиділа і дивилася кудись у даль, а сльози градом котилися з її очей...
       - А  може все таки  поділитися своїм горем?.- запитала знову Мелінда..-Коли викинеш з себе біль - то стає легше навіть дихати...
       - Звичайно Ви праві. Але це довга історія, яка нагадує заплутаний клубок недомовок і брехні....
       - Але у всьому можна розібратися, якщо того хотіти.
       - Скоріше не то що хотіти. а бути готовою до того, щоб розпутати цей вузол сформований роками.
       - А давайте ми з Вами попробуємо це зробити.
        - Тоді приготуйтеся до нудної  провінційної історії.
        Особисте життя м мене не склалося, з чоловікои ми розійшлися. коли сину було 11 років. Я працювала вчителькою і старалася всю себе віддавати роботі. Вихованням сина займалася - як вміла.
 Основне для мене було порядок  і  дисципліна. Я вважаю, що  у школі у дитини на першому місці -  має бути навчання. Потрібно вміти знайти свою справу життя. яка б приносила б тобі насолоду і прибутки. Гроші з неба не падають і на хліб насушний треба вміти заробити, а з "гульок" ситий не будеш і на шиї у батьків вічно сидіти теж не будеш.
 Хоча зараз, деякі  люди отримують своїх "чад". Працюють "дико не видно". а їх діточки "жирують" і не цінують і не поважають своїх батьків, а тільки гроші потребують від них
      Але  я була строгою мамою. Перевіряла уроки і заставляла допомагати мені по господарству. Не дозволяла "шлятися" по дискотеках і клубах. Старалася дати йому все що могла і навчити  основних принципів життя. Але мабуть щось прогаяла, бо виростила брехуна і боягуза...
       - Ви зробили все -що змогли. Ви завжди вміли правильно розтавити головні пріоритети, тільки  Ваш син не хотів їх сприймати.
        - Так, ви праві. Мій Вадим добре вчився і після школи поступив в Університет і закінчив його. Зараз "вдарився у політику" Став чиновником і живе так - як йому подобається.
 Але скривати і брехати  Вадим почав мені з другого курсу. Зустрічався з дівчиною, з неблагонадійної сім'ї  Я звичайно була проти. Вона була обділена любов'ю і не змогла б поставити мого сина на місце
Потім почалися "маски шоу" Вони перестали зустрічатися, її виключили з інституту. А далі все пішло і покотилося так, що і на словах не можна передати. Вона завагітніла.  Син признав дитину своєю і вони одружилися.
     Ви знаєте. що зі мною поступили не по людське. Мій син виявився боягузом.
 Він не привів її до мене, як це роблять нормальні люди, і не розповів прямо в очі - так мол сталося і  люблю і дитина моя і ти мол роби що хочеш, а ми одружуємося. Він  просто  поступив так, як роблять  амбітні  егоїстичні  боягузи. Зробив у всьому винною мене, а сам представ у постаті "жертви"
Я два роки знаходилася . між смертю і божевілям. Як би не  Бог  і не чужі люди, яким, я колись допомогла, я б не сиділа зараз перед  Вами.  Світ наповненений Любов'ю і багато  добрих хороших людей живуть на нашій планеті.які, здатні прийти тобі на допомогу  коли ти її потребуєш.
Син представив мене "монстром" перед своєю дружиною і родиною Перестав зі мною спілкуватися і взагалі я для нього  чужа.. Він вважає що все що він має - це тільки його заслуга. А 22 роки, що він прожив зі мною, - нічого не варті.
 Я досі не можу зрозуміти  - як я могла народити і виховати таку людину, повністю заражену гординею. Вадим не вміє признати свої помилки і попросити прощення за провини . Він вважає себе завжди правим і має  десь далеко  материнську біль і сльози
      Жінка замовчала і закусила губи, щоб не закричати від болі, яка роздирала її єство
       - Ви дуже хороша і добра людина, - промовила фея. -  Ви стільки добра зробили для людей, Скільком допомогли знайти себе, чи повністю змінити своє відношення до життя., чи позбутися поганих звичок і прийти до віри у Творця,  і т. д.
Цей амбітний егоїст не  вартує ваших сліз. Ви ж пробували піти на примирення, навіть переступивши через свою гордість...  але з цього нічого не вийшло...
        Людина, яку точить гординя, з роками витрачає почуття  і емоції і перетворюється на бездушного "істукана"
        - Я знаю це все. Але він мій син і я люблю його і не можу зрозуміти, як могла я виховати таку черству безсердечну людину.
       - Не все залежить від Вас. Іноді Творець посилає нам тяжкі випробування, які ми повинні пройти з гідністю. Ми не знаємо - для чого ці муки і страждання, але кожна сутність має свій "хрест" і мусить пройти через пулапки і тенета тьми.  Ви витримали це з гордо піднятою головою..
 Ви просто уявляйте , що ваш син живе, там десь за океаном у своєму корумпованому матеріальними благами Світі і тішиться  дурманом,  славою, грішми  і похотю і йому там добре. Це його Світ і для Вас там місця немає.. А Ви живете у Світі Любові, Поваги і Доброти і   творите Добро...
        Я зрозуміла Вас. - перебила Мелінду вчителька. - Ви праві. я не маю права здаватися і "гробити" себе. Я потрібна людям.
 Я буду жити і боротися і добиватися того, що планує для мене Бог.
 Я буду в наповнювати серця людей  зернятками Доброти, Поваги і Гідності  і я впевнена що вони проростуть і   повинні розквітнути.
 Кожна людина на нашій планеті , яка керована Світлом, повинна зробити все. що ів її силах для перемоги над Тьмою
     Мелінда тихенько покинула сон вчительки.
     Фея сиділа і проглядала життя Лідії Петрівни. Вона радісно посміхалася. Вчителька прожила довге щасливе життя. Побувала у всіх красивих місцях світу і багато зробила добра для людей. Але коли вона усміхалася, - гіркота болю  завжди проявлялася в її очах.. 
 Згідно з  заповітом, тіло   піддали кремації і  прах розвіяли над річкою у її рідному місті.
      Вечорами можна було бачити, старшого чоловіка, який стояв коло річки і гірко плакав. Він просив прощення у своєї матері і сльози градом котилися з його очей ...
     А вона була далеко.. там звідки немає вороття...
  
 Даруйте Любов своїм   матерям  коли вони ще живуть  тут у Земному Світі і цінуйте їх труд і турботу.
 Мама - це сама близька і дорога людина, для кожної істоти на Землі.  .     
       
       
         
     . .
       
       -

.