Історія четверта: " Нікому не потрібна"

Небо  сіяло  яскравими зірочками. Все кругом було наповнено спокоєм і благодаттю. Вселенна дивувала своїми різнобарвними мелодіями, які звучали з її різних кінців і змінювали свій тембр і ритм. Здавалося, що  все кругом тішиться життям. 

     Мелінда сиділа коло небесного комп'ютера і переглядала . як завжди долі жителів Землі.Сьогодні її зацікавила одна дівчинка, підліток, якій не сповнилося і шістнадцять.Фея  міркувала,чи варто її відвідувати сон Даринки, так звали дівчину.

     - Якщо не спробуєш, то і не дізнаєшся - чи можна її ще допомогти, пролунав, як завжди невчасно голос Небесного Цензора. - Тобі звичайно вирішувати, але ситуація не така безнадійна, як здається з першого погляду.

      - От не люблю я так,- подумала Мелінда, - коли так безпардонно вриваються у мої власні роздуми..

      - Вибачайте, - прогримів  зверху голос Небесного Цензора, - але така вже в нас робота.

      - \Ладно. - проговорила сама до себе фея. - Спробувати завжди варто. А там " пан - або пропав"

     Через мить вона вже була  у сні Даринки
       Дівчина сиділа на підлозі на м'якому потертому килимі і переглядала фотографії у соц. мережі. Вона періодично заходила на сторінки своїх однокласників і знайомих і просто машинально листала їх. Ніякого інтересу чи захоплення не було в очах Даринки. Вона видавалася  інертною, байдужою до всього
       Мелінда присіла коло дівчинки і несподівано для себе самої запитала: - А можна мені подивитися ці фотографії.
       - А чому  ж ні, - відповіла дівчина, таким меланхолійним тихим голосом. - Беріть дивіться, якщо хочете. Але так і так нічого не має цікавого . Всі вони стараються "повипендрюватися" один перед одним і роблять ті  селфі в різних позах і крутих "лахах"
       - Один із способів само визначення, - промовила Мелінда. - досить незвичний, але чомусь молодь на нього "запала"
       - Хочуть показати - що вони самі -самі красиві, чи може комусь чи навіть собі щось доказати. Тяжко сказати, - проговорила Фея мелодійним голосом. - Я взагалі,  це не можу зрозуміти у вашому земному житті.
       - А в нас тут взагалі "бардак"- всюди і  у всьому, - промовила дівчина, зітхнувши. 
       - Ти перша людина, яка так спокійно сприйняла мою появу, - сказала фея здивовано,
 - В  основному всі лякаються і кричать...
      - А мені  все " пофік", промовила Дарина, - Мене не цікавить - хто Ви і що тут робите. Мене взагалі ніщо і ніхто не цікавить.
       - Дивно це чути від дівчини, яка стоїть на порозі дорослого життя. В тебе ще все  попереду: горе і радість, кохання і розлука , і багато хорошого і поганого, святкового і буденного. В тебе ще буде...
       - В мене нічого не буде. - перебила Мелінду Даринка. - Я взагалі планую найблищим часом піти з життя. от тільки знайду самий безболісний спосіб самогубства і все...
       - Але чому? Ти така гарна і розумна дівчина. в тебе ще стільки невикористаних можливостей і нездійснених мрій...  Чому?
       - А для чого жити -  коли ти - нікому не потрібна. Так "волочити" через роки своє злиденне, сіре. нудне існування. Чи може, ще наплодити таких - собі подібних і щоб вони теж мучилися на цьому світі.. 
       Такий песимізм, зовсім не характерний для твого віку. Діти завжди життєрадісні і веселі  у  у вас тут на Землі. Творять неймовірні дивні вчинки, не задумуючись про їх наслідки, захоплюються , страждають від нерозділеної любові, вчаться, хочуть показати себе розумними і освіченими...
       - Ви мабуть не з нашої планети, коли говорите такі речі, -  перебила дівчинка фею. Такими бувають одиниці. Це ті кого люблять, про кого турбуються, кого стараються зрозуміти і підтримати. Але таких щасливих дітей дуже мало. В основному любов купують..красивими речами, гаджетами. дорогими комфортабельними умовами життя... а багато людей мають десь далеко проблеми своїх дітей, та і їх  самих теж, головне щоб  вони не заважали жити їм самим...
       - Але так не можна, - промовила Мелінда ніжним лагідним голосом. - Не можна так просто здаватися, потрібно боротися до кінця...
       - А для чого?, - перебила її дівчина. - Я Вам серйозно говорю -  я нікому не потрібна. Мама тільки втішиться коли мене не стане. Я не буду заважати її черговий раз влаштовувати своє сімейне життя. Добре, хоч більше не може мати дітей, а то б ще наплодила злидарів і ідіотів. 
       - Ти не маєш права так говорити про маму. Вона народила тебе, годує. одягає. турбується...
       От тільки не потрібно мені тут лекції читати про мої права і обов'язки,- перебила Даринка фею.-Доброчиність своєї мами є відчуваю на собі. Турбується вона... живу я в бабуся від того самого часу, коли моя мамуся перший раз вийшла заміж... Так як я дитина "нагуляна" то я і  не входила в її плани і тим більше плани того п'яного ідіота, з яким вона зійшлася, коли мені було три роки. Годують мене звісно, ще з голоду не померла . та й гола не ходжу... добре що є ще "секондхенд"
       Вона говорила і говорила. Розказувала про своє дитинство, без батьківської і материнської любові. описувала своє життя з бабусею, яка була вічно всім не задоволена і злилася і кричала з поводом і без.Про свою заздрість до дітей, яких батьки оточували любов'ю чи відкупилися від них дорогими подарунками.
       Садочок, школа, училище... Це все пройшло, як в нудному, мильному серіалі...
       Мелінда слухала і не знала навіть, чим вона може втішити чи підбадьорити дівчинку.
       - Мда. Я і сама не бачу виходу з ситуації, що склалася,- подумала фея. - В майбутньому її теж не світить нічого хорошого. Просте, тяжке,  сіре, нудне життя пересічної малозабезпеченої людини.
       - Але  мусило бути щось в тебе в житті хороше, -промовила Мелінда. - Ну так ж не буває. Перша закоханість, щира дружба, радість від подарунків...
       - Подарунки, - задумливо проговорила скрипучим голосом Даринка . - Коли тобі їх дають без любові - вони нічого не вартують. Свята.. бабуся завжди злилася, коли вони наближалися, бо це були великі витрати і постійні п'янки і гульки. Матуся приперлася з своїм "хахарьом!"і приводили із собою кучу знайомих і родичів - любителів напитися і наїстися на "халяву". от і сиділи і обговорювали всіх і вся, жалілися  на життя і критикували владу і  т.д....
       - А хлопець в тебе, то був,- перебила дівчину фея. я не думаю що в до своїх шістнадцяти , ти ні в кого не закохувалася...
       - Чому ж була історія кохання. Рік тому, в свої 15, я закохалася в одного хлопця. Йому було вже 23, він працював на шахті і навіть мав свою власну однокімнатну квартиру, яка дісталася йому від дідуся. тоді мені здавалося, що доля нарешті усміхнулася мені. Я "літала\" Для мене крім нього нічого не існувало.  Я думала все - це мій єдиний. Я переїхала жити до нього. закинула навчання  Він говорив, що професія перукаря. не для мене. А тоді його слова були для мене законом.Добре, що спрацював здоровий глузд і не кинула училища і не "залетіла". А то  б було ще гірше.. 
       Я старалася. знайшла прибирання в багатеньких родинах і ще підробляла в продуктовому кіоску. Одним словом, робила все -  щоб йому догодити. Варила, пекла, прибирала і т.д. Хотіла бути для нього хорошою господинею і чарівною коханкою в ліжку. Хотіла - щоб він мене цінив, кохав і поважав і разом ми будували наше сімейне гніздечко, в мирі. злагоді. достатку і любові. Але казка тривала чотири місяці
       .Потім... стало, як у всіх.. Він приходив з роботи, їв і йшов спілкуватися з своїми друзями в бар чи клуб. А я  залишалася одна... Навіть коли він був вдома. то не відривався від свого  комп'ютера.. А коли я намагалася привернути до себе увагу, чи просила десь піти зі мною погуляти - злився, кричав і т.д. Одного разу він мене вдарив...  
         Ну це вже  було занадто... І я пішла жити назад до бабусі .От  така історія...
       Мелінда мовчала і дивилася  уважно на Даринку. Дівчина була спокійна і навіть не плакала. Вона розказувала так. ніби  це все було не про неї.
       Раптом в руках  феї з'явився маленький горщик з кактусом. 
       -  Знаєш, а давай я тобі подарую цю невибагливу рослинку.  Вона не займає багато місця. Цьому кактусу лише потрібно трішки води і капельку любові і він буде рости і зацвіте.
       Я думаю, що з любого положення є вихід. Тобі ще рік залишився вчитися. Закінчиш і знайдеш собі роботу у великому місті, де ніхто - нікого не знає. Винаймеш собі квартиру  і будеш жити. Ти розумна дівчина і ти ж мріяла стати дизайнером.Якщо вірити, боротися і не здаватися - то завжди можна досягнути, того що хочеш. Тим більше, в тебе є кактус. Будеш мати про кого турбуватися. А він буде віддячувати тобі за твою турботу і любов - яскравими і красивими квітами.
       Коли є для кого жити- тоді життя набирає сенс  і людина може "гори звернути"
       А Ви праві, - промовила дівчина. - Я не буду здаватися. Я закінчу училище і поїду звідси. Я думаю я не пропаду. Працювати -  мені не звикати. Я хочу стати дизайнером і мати свою власну фірму. І я доб'юся свого. чого б мені це не вартувало. А ця колюча рослинка буде завжди зі мною.  І буде дарувати мені свою любов - чарівним яскравим цвітом.
       Дякую Вам. Прилітайте до мене в гості к мої сни. Я буду з нетерпінням чекати...
       Мелінда тихенько покинула сон Даринки .
       Вона знала, що дівчина зробить все в своєму житті. щоб досягнути своєї мрії

       Не можна здаватися, навіть тоді, коли кругом тебе тьма і зло. Потрібно звільнити себе від усіх повинностей і тішитися Волі і іти вперед до нових відкриттів і досягнень. Сила для творення щастя  є всередині нас. .Коли ми зможемо позбутися своїх сумнівів. своєї невпевненості і повірити в себе, ми зможемо досягнути неможливого